fbpx
Головна сторінка Блог Як непрожита образа запускає сценарій сумних “де-жа-вю” або знову і знову повертає нас в неприємні ситуації
banner 12

Як непрожита образа запускає сценарій сумних “де-жа-вю” або знову і знову повертає нас в неприємні ситуації

Психологія дорослих

У вас бували історії, які повторюються раз у раз?
Наче написані за одним і тим же сценарієм, і завжди з негативним завершенням?
Тобто коли те, чого прагнеш, залишається недосяжним, а натомість – відчуття сумного «де-жа-вю»…
Ще кажуть, «наступати на ті ж самі граблі» або «не брати науку від життя».
Нещодавно одна моя знайома розповіла свою історію про те, як раз у раз, намагаючись будувати стосунки з чоловіками, потрапляла наче в одну і ту саму ситуацію: чоловіки обривали спілкування в момент її найбільшого емоційного підйому, почуття закоханості, відкритості, бажання контактувати. Щоразу у найневідповідніший момент вона залишалася з відчуттям порожнечі, болю та неможливості сказати про свої почуття…
Ситуація почала вирішуватися тільки тоді, коли вона усвідомила зв’язок цього сценарію зі своєю дитячою історією, а саме з історією стосунків з батьками.
В сім’ї панувала атмосфера гіперстриманості і неприйняття будь-якого прояву почуттів та емоцій. І завжди, коли донечка відчувала сильні емоції і намагалася якось, у свій незрілий дитячий спосіб, виразити їх, батьки, замість прийняття, розуміння та пояснення, як саме можна радити собі зі своїми переживаннями, різко виходили з кімнати, залишаючи дитину наодинці зі своїми емоціями та караючи її відмовою від спілкування.
Мовляв, хороші дівчатка поводяться чемно – не верещать, не репетують, не плачуть, не зляться, не пустують і не вищать від радості… Хороші дівчатка поводяться тихо і стримано. А батьки спілкуються тільки з хорошими… І люблять тільки хороших…
І разом з переконанням «Я – погана», з яким півжиття довелося боротися, в дитячій душі оселилася пекуча образа на батьків за те, що йшли від неї в ті моменти, коли були найбільш їй потрібними.
А оскільки батьків треба любити і поважати, а злитись і ображатись не можна ніяк, довелось образу в собі заховати в найдальшу шухлядку душі, а батьків любити, бо коли ти ще дитина, без батьків не виживеш ніяк.
Так і залишилась образа непрожитою, невираженою і непробаченою.
Наша психіка влаштована таким чином, що періодично повертає нас у ситуації, недопрожиті, не інтегровані та незавершені. Це називають незакритим гештальтом, або «наступати на ті самі граблі».
І поки ми не усвідомимо цього зв’язку і які саме почуття далі мучать нас і знову та знову повертають у колишню ситуацію, так і будемо ходити колами, повертаючись у ті самі історії і ті самі переживання.
Бо коли непрожита злість – треба відізлитися, коли недопрожитий сум – треба відплакати, коли непрожита образа – треба відображатися. Дати собі дозвіл, знайти відповідні час і місце, безпечні для себе і оточення, і допрожити свої почуття, виразити їх і відпустити. Через слова, через рух, через малюнок, через танець, через написання листів…
Тільки тоді в душі знайдеться місце для розуміння ситуацій, вчинків інших людей, розуміння їхніх слабкостей і промахів, для співчуття. І тоді вже не буде потрібно повертатися у старі ситуації, тоді з’явиться місце для вибору і прийняття власних свідомих рішень.
Якщо потрібна допомога у вирішення ситуацій, які повторюються раз за разом наче сценарій, звертайтеся, буду рада допомогти.
Текст підготувала Галина Капшій, психолог центру Альтер Его