fbpx
Головна сторінка Блог Психотерапія потрібна всім, у кого були батьки!
banner 12

Психотерапія потрібна всім, у кого були батьки!

Психологія дорослих
Ця фраза належить одному з відомих психотерапевтів.
І я більш, ніж на 100% впевнена, що кожній, абсолютно кожній людині є що сказати психотерапевту про своїх батьків.
Є про що поплакати чи на що поображатися.
Я неодноразово це спостерігаю з клієнтами чи з групами, з якими працюю. Як тільки ми підходимо до теми батьків – піднімається багато болю, сліз, страждання.
Цю тему пропрацьовувати нелегко. Незалежно від того, чи живі батьки, чи їх давно немає. Чи спілкуєтесь ви з ними чи живете наче на різних планетах.
Всі ми родом із дитинства. І проблеми наші всі родом із дитинства, а саме зі стосунків з найпершими і найважливішими людьми в нашому житті, батьками. А також іншими людьми, які були для нас значимими в той час.
Часто про цю тему не хочеться говорити. Її не хочеться торкатися. І навіть якщо людина говорить: «Батьки? Та у мене з батьками просто ідеальні стосунки! Всім таких бажаю!», ця ідеальність часто має свою зворотну сторону.
Батьки – це одні з найважливіших людей у житті. Не залежно, скільки часу вони були присутніми у вашій історії, чи навіть якщо вони просто виконали свою роль для вашої фізичної появи на світ.
Це люди, від яких ви довгий час були залежними. Які були для вас у повному розумінні цього слова “богами”, адже до певного віку фізичне виживання дитини не можливе без батьків.
Все, що вони робили, в основному було зроблено з добрими намірами, бо рідко трапляються батьки, які відверто хочуть зла своїй дитині.
Але були моменти, коли вас не розуміли, відштовхували, карали не підтримували ініціативу, соромили, порівнювали, критикували…
Бо думали, що так краще, бо думали, що це допоможе, бо колись так само виховували їх, бо їм самим було важко і вони не справлялися…
Ідеальних батьків і батьків, які б ніколи не помилялися, не буває. І кожні батьки або десь не додали любові, або передали, або були неуважними, або надмірно тривожились чи занадто опікали. З одними батьками діти змушені були надто рано дорослішати, з іншими – надовго залишатися інфантильними.
Такі історії є в кожної людини. Тільки найчастіше зберігаються вони в несвідомій частині нашої психіки. Бо психіка витісняє все те, з чим боляче взаємодіяти. Але нічого не забуває. І ми відтворюємо ці історії в нашому подальшому житті, за цими схемами будуємо свої стосунки і створюємо свою життєву історію.
І яку б проблему ми не взялися вирішувати в психотерапевтичній роботі, ми щоразу повертаємося до історії стосунків з батьками. І знаходимо в надрах підсвідомості образи, злість, страх.
Те, з чим не хочеться контактувати, з чим не хочеться зустрічатися. Ці почуття, наче застарілі речі, які винесли у темну кімнату і зачинили. Але щоб вони далі залишалися в цій кімнаті непоміченими, людина мусить витрачати багато енергії, щоб «тримати двері».
Такі почуття знайдуться в кожного. Бо тоді, коли ми їх проживали, ми були дітьми зі своєю дитячою картиною світу і своїм дитячим розуміння, не було ще тих можливостей усвідомлення і розуміння, які ми маємо зараз.
До того ж багато емоцій були небезпечними для вираження, наприклад, злитися на батьків не можна було, бо тоді вони не любитимуть. А якщо не любитимуть, як я виживу в цьому світі без них?
І що важливо? Важливо мати сміливість зустрітися з цими почуттями, усвідомити їх, перепрожити і відпустити. Не звинувачуючи, не виправдовуючи, просто приймаючи і розуміючи. Себе, батьків,світ.
Тільки тоді в житті настають справжні зміни. З’являється енергія і нові сили. Приходять нові ідеї і нові люди. Це як почистити свій дім, викинувши старий мотлох. З’являється простір і місце, які можна заповнити радістю, любов’ю і справжнім задоволенням від життя.
Чи не час навести ревізію і прибирання у своїй душі? Чого б вам хотілося позбутися?
Я бажаю усім нового простору в душі, який ви можете заповнити тим, чим хочете і що потребуєте!
Текст підготувала Галина Капшій, психолог/психотерапевт центру психотерапії Альтер Его.